Одразу декілька світових книг-бестселерів, які були написані відносно недавно (що для книги десять років? ), були екранізовані в останні роки.

Роман Харукі Муракамі «Норвезький ліс» давно просився на екран. Дуже красива історія кохання. Написаний досить давно - в 1987 році, він все ніяк не міг дістатися до кінокамер. На щастя, вже в нашому столітті, в 2010 році режисер Ань Хунг Чан вирішив припинити очікування і фільм по одному з кращих японських творів все-таки зняв.

Сюжет - історія відносин Тору Ватанабе з двома повстречавшимися на його життєвому шляху дівчатами - Наоко і Мідорі. Протягом фільму головний герой вирішує для себе питання: до кого ж у нього щиро почуття, а до кого - просто захоплення.

Критика сприйняла роботу благодушно, фільм номінувався на кілька номінацій і отримав нагороди престижних кінофестивалів за кращу музику і найкращу операторську роботу.

Шлях романа «Милі кістки» американської письменниці Еліс Сіболд на кіноекран був значно швидше. Написаний він був у 2002 році, а вже в 2009 році за його екранізацію взявся культовий голлівудський режисер Пітер Джексон.

У центрі оповідання історія вбитої дівчинки Сюзі Селмон, яка після своєї смерті виявилася на небесах і з цікавістю спостерігає за рештою тут, на Землі, своїми родичами і друзями.

Фільм номінувався відразу на кілька престижних кінематографічних премій (у тому числі був номінантом «Оскара» в категорії «кращий актор другого плану») і дав хороші збори в кінопрокаті.

«Мій хлопець – псих». Саме під такою назвою у 2012 році був екранізований роман «Сріблястий промінь надії» за авторством Метью Куіка. Справедливості заради варто сказати, що таке бадьоре назва була використана тільки в нашому прокаті. Мабуть, киноменеджеры вирішили, заманити їм на перегляд молодь.

Сюжет фільму крутиться навколо колишнього вчителя Пета Солитано, який вісім з половиною місяців провів у психіатричній лікарні. Повернувшись, він намагається помиритися з дружиною і повернути прихильність оточуючих (псих, все-таки, хто з таким водитися стане? ), він вважає, що все в нього в життя складно і заплутано, поки не зустрічає дівчину на ім'я Тіффані. Зустріч з красунею дозволяє йому зрозуміти, що ж таке дійсно складно.

Дуже легкий, позитивний фільм був нагороджений «Оскаром» (краща жіноча роль, яку виконала Дженіффер Лоуренс), а також цілим розсипом трохи менш значущих призів і номінацій. Картина першої з 1981 року була висунута на «Оскар» в усіх акторських номінаціях.

Втім, не завжди думку критиків збігається з думкою глядачів. На цей раз і ті й інші були одностайні - в прокаті фільм зібрав більш ніж в десять разів більше коштів, ніж було на нього витрачено. Мабуть, з точки зору отриманого доходу, «Мій хлопець – псих» - найбільш вдала екранізація останніх років.

«Добре бути тихонею». Так називається роман, який за рівнем впливу на читача порівнюють з «Над прірвою у житі». Написаний в 1999 році Стівеном Чбоскі він в 2012 році був екранізований.

Книга (а тепер і фільм розповідає про дорослішання скромного хлопця по імені Чарлі.

Одного разу він дізнається, що в їх школі є популярний у дівчат юнак, який вміє вислухати. Чарлі дізнається його адресу і... ні, не знайомиться, це було б занадто просто, а починає писати цьому хлопцеві листи з животрепетними для юнацького віку питаннями. При цьому він старанно «плутає сліди», щоб його друг по переписці не здогадався, про те, що задає питання вчиться з ним в одній школі.

Нагород фільм не зібрав, але отримав хорошу пресу.

Ця жінка бачила Робесп'єра і Вольтера, Жозефіну і Марію-Антуанетту. Своїми спогадами вона заповнила найзагадковіший у світі музей. Саме завдяки їй ми можемо при бажанні спостерігати Анджеліну Джолі та Бреда Пітта, Джона Леннона, Майкла Джексона та сім'ю Бекхем.

Марія Гросхольц, яку в усьому світі знають як мадам Тюссо, залишилася без батька одразу після народження – він загинув на війні. Мати Марії, Анна Гросхольц, горювала досить недовго: через півроку після смерті чоловіка у неї трапився роман з Філіпом Кюртюсом, у якого вона служила економкою. Філіп був досить неординарною людиною. Будучи молодше Марії на 20 років, він пристрасно захоплювався анатомією. Не минуло й року, як Ганна з маленькою донькою переїхала разом з Філіпом в Париж, куди він подався, щоб відкрити власну справу – крамницю з виготовлення на замовлення невеликих бюстів. Марія дуже уважно спостерігала за діяльністю свого вітчима, який не тільки зміг повноцінно замінити їй батька, але і став її наставником, як у житті, так і в роботі.

Марії не отримала освіти. Музика і рукоділля ніколи не приваблювали її. А от спостерігати за діяльністю Філіпа, навчаться його незвичного мистецтва – стало його пристрастю.

Одного разу Філіпу вдалося умовити стати «моделлю» для своїх воскових фігур самого Вольтера. Це стало першим уроком Марії з моделювання особи.

Через кілька місяців великий філософ помер, а Філіп виставив його бюст у вітрину своєї лавки, ніж надзвичайно зацікавив проходять повз людей. З цього дня бізнес пішов угору. Марія вела досить активну діяльність в крамниці свого вітчима: вона вчилася восковому моделювання, вела бухгалтерію магазину, а також шукала вигідних клієнтів. Крім того вона розміщувала воскові фігури, займалася висвітленням їх у галереї і придбанням потрібних матеріалів.

Філіп розглядав Марію як гідну зміну в його нелегкій справі, тим самим, питання про спадкоємців, власне, і не стояв.

Одного разу мадемуазель Гросхольц запросили в Версаль для того, щоб вона взяла на себе обов'язки художньої освіти принцеси Єлизавети. Тут, при дворі, життя Марії була спокійною і безтурботною. Не потрібно було думати про їжу, бігати в пошуках дешевого воску. Проте ідилія була недовгою. З початком Французької революції Париж перетворився в столицю заворушень. Революціонери, захопивши Версаль, звинуватили Марію в роялизме, за що, безумовно, їй загрожувала страта.

Однак доля зглянулася над юною Марією: їй запропонували зробити посмертні маски з страченого на гільйотині короля і королеви Франції. Для того, щоб врятувати своє життя дівчина стала співпрацювати з революціонерами, результатом чого, до її великого жаху, стало поповнення воскової колекції фігур страчених людей.

Ще один цікавий факт із життя Марії Гросхольц: одного разу вона опинилася в одній камері з Жозефіною Богарне, майбутньою дружиною Наполеона, імператора Франції.

Отримані від Філіпа уроки не пройшли для Марії даром. Вона вмовила Робесп'єра позувати їй, що привернуло до її діяльності чималу увагу. Замовлення йшли один за іншим: Дантон, Демулен, Марат. З приводу останнього історія була цікавою: будинок до Марії увійшли представники влади, які привели дівчину до лежачого в закривавленій ванної мертвому Марату. Роблячи свою справу, Марія намагалася запам'ятати обличчя Шарлотти Корде, вбивці Марата, для того, щоб згодом відтворити її копію. Саме тоді Марія вирішила не виставляти героїв поодинці, а робити сюжетні композиції. Саме це і дало початок створення музею, який приніс їй воістину світову славу.

Деякі експонати музею мадам Тюссо:

Текст: Ірина Шейхетова